Зйомки для відомих журналів, зірок шоу-бізнесу та політиків — все це про Марину Войтік, фотографиню з Мирополя.
Нещодавно вона відкрила власну фотостудію “SpacePhotostudio” у Полонному. З чого почався її творчий шлях та з якими викликами довелося зіткнутися — про це у неї вирішили запитати журналісти Полонне.City.
“Мій шлях пройшов від студентських зйомок до співпраці з зірками, брендами та зйомок для журналів”
Звідки виникла ваша любов до фотомистецтва? Чи пам’ятаєте ви той момент, коли вперше зрозуміли, що хочете цим займатися?
Любов до краси та естетики в мене була з юності, але от саме фотографією я захопилася, коли у мене зʼявився перший телефон з камерою — десь в 14 років. Це був Sony Ericsson к700i. Я знімала себе, подружок, листочки, жучків і мух.
А потім, коли навчалася в інституті, зрозуміла, що спеціальність за фахом — не моя по духу. І саме тоді я згадала про свою любов до камери і ретуші фото. Я купила камеру і так почався мій шлях.
Коли у вас з’явилася перша камера та які були перші знімки?
Перша камера з’явилася у студентські роки на третьому курсі. Це була неідеальна техніка, взята в кредит, але вона подарувала мені свободу творити і, найголовніше, — зʼїхати з гуртожитку на квартиру. Я знімала все підряд: подруг, природу, вулиці… навіть весілля.
Ви досвідчений фотограф із великим бекграундом. Розкажіть детальніше про свою роботу.
Я у фотографії вже понад 12 років. Мій шлях пройшов від студентських зйомок до співпраці з зірками, брендами та зйомок для журналів.
Багато років працювала у Києві, знімала для брендів, журналів “PlayBoy”, “BusinessWoman”, “Viva”, публічних людей та гурти, зокрема, такі як “Время и стекло”, “Пара нормальных”, “Quest Pistols”. Також я знімала зірок українського шоу-бізнесу та політиків.
“Я побачила у Полонному потенціал, класних людей і їхнє бажання реалізовувати свої творчі ідеї”
Що надихнуло вас відкрити власну фотостудію? Що було найскладніше у цьому процесі?
Після війни життя перевернулось. І, попри біль втрати і зміни, я не захотіла втрачати головне — творчість і силу, яку вона дає.
Я мріяла створити простір, де люди могли б відчути себе красивими, сильними, справжніми. Ця ідея зі мною давно. І найскладніше було — наважитися. Страхи, бюджет, сумніви — все це було. Але бажання створити щось більше, ніж просто зйомки, перемогло. Студія — це не про стіни й світло. Це про енергію, яку ми туди вкладаємо, це про простір — в якому хочеться бути!
Чому ви вирішили відкрити студію саме у Полонному? Що вас тут привабило?
Я побачила у Полонному потенціал, класних людей і їхнє бажання реалізовувати свої творчі ідеї.
Ви довго жили у великих містах (Львів, Київ, Рівне). Чи не здається Полонне “замалим” для ваших ідей?
Навпаки. Я вірю, що краса має бути доступна кожному — не лише в столиці. Мені хочеться ламати стереотип, що в маленькому місті все має бути “простенько”. Ні. Тут можуть бути стильні зйомки, глибокі фотопроєкти, круті фотодні. І я хочу, щоб люди тут пишались, що це у них — у Полонному.
Я мрію, щоб люди приходили сюди і дивувались: “Вау, це у нас?”. Щоб вони відчували, що вони варті краси, стилю, професійного підходу. І я тут, аби це дати.
“Мені важливо, щоб людина на фото бачила себе не просто красивою, а живою, справжньою, глибокою”
Яка тематика зйомок вам найбільше до душі? Чи є те, що вам найбільше подобається фотографувати?
Я обожнюю зйомки, де є історія — жіночі портрети, трансформації, емоційні перевтілення. Мені важливо, щоб людина на фото бачила себе не просто красивою, а живою, справжньою, глибокою. Я можу знімати будь-який жанр, в якому є “душа”. В якому буде місце трансформації особистості (моєї героїні). Чесно скажу, я не люблю і практично не знімаю предметні фотосесії — от це те, що дійсно мене не приваблює. Я люблю контакт з людьми
Яка частина роботи у фотографуванні вам найбільше подобається?
Момент, коли людина “розкривається”. Коли знімається напруга, і в кадрі з’являється щось справжнє — погляд, усмішка, вразливість, або, навпаки, коли нарешті людина змогла проявити свою “тінь” і показати в кадрі зухвалість та впевненість. У такі моменти відчуваєш, що створюєш щось значуще, в першу чергу — для самої клієнтки.
“Приємно було читати у відгуку слова: “Марина, завдяки вам моє життя перевернулось”
Що ви відчуваєте під час дуже особистих зйомок? Чи є зйомка, яка найбільше запам’яталась?
Я відчуваю велику довіру. І це відповідальність — побачити людину, а не просто зробити красиву картинку. Зйомки після пережитого горя, хвороби або розлучення — це завжди щось глибше, ніж просто фото.
Є одна зйомка жінки, яка після абʼюзивних 15-річних відносин з партнером захотіла знову відчути себе живою. Я пам’ятаю її погляд після. Це було більше, ніж кадр. І після моєї зйомки, вона знову вийшла заміж. Але другий її чоловік — це людина, з якою їй комфортно. І приємно було читати у відгуку слова: “Марина, завдяки вам моє життя перевернулось”.
Ось заради таких моментів я знімаю, щоб люди отримували не просто фото, а щоб у них відбувалася якась внутрішня трансформація і переосмислення себе, свого ставлення до себе, своєї самооцінки.
Що складніше — знімати знайомих чи незнайомців?
Знайомих. Бо вони бачать тебе не як фотографа, а як “Маринку”. У незнайомців більше відкритості до твого бачення. Але водночас, саме знайомі часто потім кажуть: “Я навіть не думала, що ти мене такою побачиш!”
“Я не просто натискаю кнопку — я проживаю історію з кожною людиною”
Якою зйомкою найбільше пишаєтесь та чому?
Проєктом “Перевтілення”. Я обожнюю ці зйомки, бо вони — про трансформацію, самоприйняття, впевненість. Це не просто фото до та після, це внутрішній зсув. Я пишаюся, що жінки виходять із таких зйомок іншими.
Як би ви описали свій стиль зйомки? Яка в ньому особливість?
Мій стиль — це про емоції й атмосферу. Стильно, ніжно, глибоко. Я завжди намагаюсь побачити людину за позою. Навіть у комерційних зйомках я залишаю місце для життя в кадрі. Я не просто натискаю кнопку — я проживаю історію з кожною людиною.
Яка ваша головна мета як фотографа і як жінки, яка створила “SpacePhotostudio”?
Моя мета — показати людині її цінність.
Я роблю це через фото, атмосферу, світло, комунікацію. А ще, я хочу бути прикладом. Для жінок, для мам, для тих, хто думає, що “їхнє вже не прийде”.
Я тут, щоб нагадати — ти можеш. І маєш на це право, і що НІКОЛИ НЕ ПІЗНО.
“Не бійся бути “не таким”. Не чекай ідеальних умов, роби тут і зараз”
Чи є у вас улюблені фотографи, які вас надихають?
Так, я надихаюсь сильними візуалами: від Енні Лейбовіц до українських колег. Але найбільше надихають не імена, а історії. Люди, які творять щиро, які не бояться бути собою у своїй творчості.
Що важливіше: камера чи вміння фотографа? Чи можна зняти шедевр на телефон?
Однозначно — вміння. Можна мати найкращу техніку й зробити “ніяке” фото. А можна на телефон зловити момент, який зворушить до сліз. Я за суть, а не за “обгортку”. Хоча не буду кривити душею, якщо вже є вміння — то погана техніка буде дратувати.
Які є труднощі у роботі фотографа та як ви з ними справляєтеся?
Сумніви, вигорання, нестабільність. Це творча професія, а значить — не завжди передбачувана. Я справляюсь через паузи, підтримку, роботу над собою. І через усвідомлення, що я обрала цю справу, бо вона жива. А живе — не завжди зручне.
Чи бувало, що ваші роботи критикували? Як ви реагуєте?
Звісно. Без цього ніяк. Але я навчилась відокремлювати конструктив від проєкцій інших. Якщо критика аргументована — я слухаю. Якщо просто “не сподобалось” — це про смак, а не про мене. Якщо ця критика від клієнтки — ми тоді докопаємося до суті, чому не подобається. І якщо це про “самосприйняття”, то я безсила. А якщо це через прищ на лобі, тоді я звичайно його приберу.
Як ви вважаєте, наскільки важливе місце посідає фотографія у нашому суспільстві?
Фотографія — це пам’ять. Це свідчення, це історія. Коли ми знімаємо дитинство, любов, боротьбу, старість — ми фіксуємо те, що минає. І якщо одне фото може повернути людину до себе — це вже багато, я вважаю.
Що б ви порадили фотографу-початківцю?
Знімай. Шукай. Помиляйся. Не бійся бути “не таким”. Не чекай ідеальних умов, роби тут і зараз, з тим, що вже маєш. Найважливіше це твоє бачення, а щоб зрозуміти, яке воно, — треба багато, але вдумливо знімати.
