Меморіал жертв ГолодоморуФото: Відкриті джерела
Спогади Кузьменка Миколи Михайловича - жителя с. Микулин, 1925 р.н.
“Я добре памʼятаю голод 1932-1933 років. Винним у цьому є і було керівництво держави. Каганович видав наказ вивозити зерно і викидати в Чорне море. Людей виселяли, в першу чергу поляків. Були організовані так звані продзагони, які вимагали зерно, погрожуючи зброєю. Батька мого ставили до стінки і вимагали віддати хліб. Ходили по 2-3 чоловіки. Люди трохи переховували зерно, закопували в землю.
Їжу давали тим, хто вступив в колгосп. В колгоспі варили суп, так звану баланду. Їли її там, а хліб дорослі несли додому дітям. На полі діти і старі збирали колоски. Поля охороняли жителі села.
Людей заохочували вступати в колгосп. Але люди дивилися один на одного: якщо буде комусь добре, то і я піду. Було таке, що усуспільнювали худобу, то цим люди були незадоволені. Багаті люди переховували худобу в лісі. Дітьми-сиротами опікувався колгосп. У колгоспі був патронат, де дітям давали їжу. Люди допомагали один одному, ділилися їжею. В їжу споживали ягоди, лободу, кропиву, в хліб добавляли картоплю, вживали листя глоду.
В Шепетівці за золото можна було купити всі продукти. Ще була така організація «Торгсін» («Торгівля з іноземцями»). Члени організації з-за кордону привозили одяг, продукти, які обмінювали на золото”.
ЖниваФото: Відкриті джерела
Свідчення про події, пов’язані з Голодомором 1932-1933 років, записані з уст Кудряшової Надії Іванівни
“Мама казала, що у 33 роки була голодовка. Інколи на базарі продавали холодець. Його різали у глибоких глечиках. Мама хотіла теж купити, але перед нею стояла інша жінка. І коли різали холодець, то там був дитячий пальчик. Був брат. Його батьки ховали, щоб ніхто не вкрав. Батько був прокурором. Були трудні часи. Мама давала одяг, щоб поміняти на їжу. Але батько був прокурором і тому ми не дуже голодували".
Опухлі від голоду дітиФото: Відкриті джерела
Спогади Багінської (Домбрівської) Ядвіги Станіславівни - жительки с. Лодзянівка I9I0 р.н., смт Понінка
“Спочатку тридцять третього року дуже стали люди мерти з голоду… Дивіться: от прийде в хату, це комуністи робили, що там говорити, прийде в хату, нема що їсти. І думаєте хтось чужий? Не чужі - підлизники... Тепер всіх вигнали на вулицю, вікна побили, двері виставили, забралися й пішли…”
З конфіскованими колосками біля сільради села Удачне Гришинського району Донецької області, 1932 рікФото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Свідчення про Голодомор 1932-1933 років записані з уст Вівчар Наталії Павлівни
“Я з 1928 року. В селі був голод, а особливо у 1933 році. Люди дуже мерли. Ті, які працювали на полі, отримували супчик. Люди йшли працювати ради цього супчика. Дітей забирали у садки, де їм давали сухарики. Я знала, що мамі дуже важко працювати, і цей сухарик, який мені давали у садку, я хотіла дати мамі. Діти заховають, а інші вкрадуть.
Мій батько відправився в Донбас, де виконував опасні роботи. Їм давали пайок хліба. Він не міг їсти, знаючи, що там, в селі, голодують. Згодом забрав рідних в Донбас, щоб вижити. Були випадки, коли сусіди казали, що пропадали діти, яких згодом употребляли на їжу.
Зрештою, ці люди і самі вмирали. Багато людей кидали села. По дорозі багато вмирали. Не було обрядів похорону. Як хтось помре - сусід закопає у садку”.
Свідчення Самолюк Ганни Варфоломіївни, жительки с. Новоселиця
“Краще говорити хто не вмер, ніж говорити, хто вмер з голоду.
Дійшло до весни - і нічого з харчів у людей не було. Їздила фура і забирала мерців на цвинтар, і ще живих забирали, котрі не рухалися. Теж забирали і кидали у спільні ями живими, щоб другий раз не їхати. І пайку фурманам давали від "виробітку" - кількості закопаних”.
Жертва голоду. Місце і дата зйомки: УССР, 1933 рікФото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Спогади про Голодомор Іщенко (дівоче Стаднік) Югини Терентіївни
Було це в с. Коханівка. 1932 р. не був не врожайним. Важкі були часи. Люди виживали (наприклад родини прабабусі): ловили рибу, птахів, лазили діти по гніздах за яйцями, збирали корінці цукрових буряків, а коли ходили в колгосп то там давали якийсь суп, то батьки приносили додому якусь картоплинку. А були такі батьки, що самі зʼїдять, а діти помирають на очах. Поки осінь-зиму перебули, то трохи людей і дітей повмирали. Вони переставляючи ледве ноги опухлі йшли і вмирали навіть вздовж дорогою по вулиці. Два дядьки звозили підводою мертвих на кладовище отримували за це по буханці великого житнього хліба щодня.
Опухлі від голоду дітиФото: Відкриті джерела
Моя мама запитувала в прабабусі Югини: «А чому всі люди не сховали хоч що-небудь?» Прабабуся лише важко зітхала, а по щоках бігли сльози. Я ніколи не бачила прабабусі, але завжди її любитиму. Вона пережила і Велику Вітчизняну війну з трьома малесенькими дітьми, виростила їх чуйними і роботящими. Сама... А її чоловік (мій прадідусь) так і не повернувся з війни, пропав безвісти. Моя мама, як вчилась, розшукувала де хоч його могила. Знаємо, що гірська земля Карпат стала вічною хатиною моєму прадідусеві.
Ось така гірка доля спіткала моїх рідних предків”.
Свідчення Лесик Агафії Мартинівни, I922 р.н., м. Полонне
"Багато з нашої вулиці людей померло. Пам'ятаю сусідська дівчинка Оліта років п'яти була. Підійшла до нового перелазу і просить їсти. А що ми могли їй дати, коли наша мати залишилась вдовицею з чотирма дітьми на руках? Пішла, вирвала їй морквину на городі, а вона стала їсти її з землею. З цієї хати померло троє і ця дитина".
Голодні діти шукають їжу. Місце і дата зйомки: УССР, 1932-1933 ррФото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Спогади Савицького Івана Марцельовича, I9I8 р.н. смт Понінка
"В 33-му році страшна голодовка була. Я підлітком там до Загуби гасав, то там на вулицях в Загубі валялися мерці, чи не встигали ховати, чи що... Голод не вродився сам по собі, його зробили ті, що ходили від сільради і забирали останнє”.
Голодна худобаФото: Відкриті джерела
Спогади про Голодомор Юрчука Олександра Яковича - жителя с. Кустівці. Ветеран війни і праці свідчить про випадки канібалізму на кустовецькій землі.
“Голод довів людей до божевілля. Яким ж нелюдом треба бути, щоб зарізати власного сина? Олександр Якович свідчить, дуже голодувала одна сімʼя. І тоді батько взяв ножа, підійшов до дворічного сина і став його в ліжку різати на очах матері. Мати дуже кричала щоб не займав дитину, просила і благала, та порятувати дитину не змогла, бо була сама такою немічною, що встати, доповзти до рідного синочка вже не могла…”
Жінка з дитиною, виснаженою голодом. Місце і дата зйомки: УССР, 1932-1933 рр. Голодний хлопчик в одному з сіл України. Місце і дата зйомки: УССР, 1932-1933 рр. Фото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Спогади Чорної Хілени Демикіївни - жительки с. Новоселиця, 1912 р.н.
"...Голодна смерть стала і мені заглядувати в очі. Отож, в пору, коли дозрівало жито, пустилась я в рідне село.
Дорога була довга. Йшла без відпочинку цілий день. Під вечір зайшла у якесь село і вирішила попроситись на ніч у якусь хату. Ніхто не хотів взяти на ніч. Коли чую собачий гавкіт. Дивлюсь стоїть хата без вікон і дим з комина валить. Зайшла я у двір, а два величезних собаки мало не з’їдять мене. Вийшов з хати чоловік, відігнав псів, запросив до хати. В хаті було темно і в хаті щось варилось. Я присіла на лавку і розповіла цьому чоловікові про своє життя. Він сказав, щоб я залишалась. Я мала палити в котлі, за що мала получати чималеньку плату. Чоловік вийшов з хати, а я подивилась в котел. Підняла кришку і остовпіла: виглядало людське вухо і рука. Я вилетіла з хати і бігла щодуху цілу ніч. Зустріла лісника, він вивів мене на дорогу, і я попрямувала в село до сестри. В своєї рідної сестри я пролежала місяць, не вставала з постелі. Що закрила очі - схоплюсь і кричу. Все мені ввижалась людська голова і людські вуха у котлі… Отакий був час. Людей у звірів перетворили. Як згадаю, то аж моторошно стає".
Свідчення записала Шамрай Ірина Анатоліївна
Опухлі від голоду дітиФото: Відкриті джерела
Спогади Граневича Василя Францовича - жителя с. Котюржинці, 1923 р.н.
"В Котюржинцях померло 50 людей з голоду, а в Котелянці півтисячі людей померло з голоду. Трупи людей кругом валялися, просто не було кому ховати. Це залишилося в пам’яті, таке не може стертися з пам’яті …”
Магнітофонний запис зробив Петро Ящук
Голодні люди стоять під парканом. Місце і дата зйомки: УССР, 1932-1933 ррФото: ЦДКФФА України імені Г. С. Пшеничного
Матеріали взято з Архівного відділу Шепетівської районної державної адміністрації м.Полонне (Головний спеціаліст відділу С.Корніюк)
